Трохи історії столиці...

                                           Історія столиці 

За легендою «Повісті врем'янних літ» Київ було засновано легендарним полянським князем Києм разом із братами Щеком і Хоривом і сестроюЛибідь. Літопис не має дати заснування міста. Археологічні та писемні джерела свідчать, що Київ розвинувся на основі язичницького поселення кінця 5—початку 6 століття. Його центром була Замкова гора на правому березі Дніпра. У 6—7 століттях були заселені сусідні із нею підвищення. Розташовування Києва на Дніпровському шляху, в зоні етнічного порубіжжя, на межі лісу і лісостепу, сприяли висуненню міста на роль політичного центру Середнього Подніпров'я.

На межі 8 — 9 століття Київ став головним містом Руської землі — міжплемінного об'єднання південних східнослов'янських племен, а з 882 року, після завоювання його варягами, — «матір'ю міст руських» — столицею Руської держави. Тоді ж сформувався середньовічний поділ міста на князівський Дитинець на Старокиївський горі та торговельно-ремісничий Посад на Подолі. В першому мешкала знать і духовенство, а в другому — простолюд. Місто було одним із центрів міжнародної торгівлі з Візантією, Скандинавією, Західною Європою, мусульманським світом. З першої половині 10 століття на Подолі діяла перша християнська церква

За правління великого князя Володимира (980–1015) територія київського Дитинця була розширена і укріплена. В історіографії її називають «містом Володимира». Дитинець оточував вал із трьома воротами, парадними з яких були Софійські. Після хрещення Русі в 988 році Київ став центром митрополії Константинопольського патріархату. Головним міським храмом була Десятинна церква, зведена неподалік княжого палацу і ринку «Бабин торжок». Син Володимира, Ярослав (1019–1054), ще більше розширив Дитинець, збудувавши так зване «місто Ярослава». Він звів нові фортечні укріплення, довжиною понад 3,5 км, які оточували площу 80 га. Київ було перетворено на найбільше місто Русі. Новою головною брамою стали Золоті ворота, а головним храмом — Софійський собор, кафедра київських митрополитів. Ярославові нащадки Ізяслав (1054–1068, 1069–1073) і Святополк (1093–1113) розбудували так зване «місто Ізяслава-Святополка». Його центром став Києво-Михайлівський Золотоверхий собор, що дав назву однойменному монастирю.

Найбільшим районом Києва був придніпровський Поділ. У 12—13 століттях він займав площу близько 200 га, що була оточена оборонним валом. У центрі Подолу розміщувався головний міський ринок — «Торговище», довкола якого стояли церква Пирогоща, Борисоглібська й Михайлівська церкви. На захід від міста пролягав Копирів кінець, де за князювання Святослава Ярославича (1073–1076) було закладено монастир святого Симеона. За містом розташовувалися монастирі — Кирилівський, Кловський, Печерський (з1598 — Києво-Печерська лавра) та Видубицький Свято-Михайлівський. Довкола міста тягнулися приміські села Предславине і Берестове, князівські й боярські двори, урочищаДорогожичі та Угорське.

На середину 12 століття в Києві проживало близько 50 тисяч мешканців, діяло близько 400 церков, 8 базарів. Площа міста становила до 400 га.